Барське районне управління юстиції у Вінницькій області     

Новелою Сімейного Кодексу (ст.119) є запровадження права подружжя на встановлення режиму окремого проживання. Це є певним випробуванням, перед тим, як розірвати шлюб.

            Режим окремого проживання встановлюється в судовому порядку за спільною заявою подружжя, а в разі відсутності їх взаємної згоди — за позовом одного з них. Підставами для такого позову є неможливість проживати спільно або небажання одного з подружжя проживати спільно з припиненням сімейних відносин.

            Приводом для встановлення режиму окремого проживання можуть бути тривалі сімейні конфлікти, бажання проживати певний час роздільно, виїзд на роботу за межі місця проживання, виїзд за кордон тощо.

            Право вибору строку дії такого режиму належить позивачу із врахуванням думки відповідача. Суд може встановити режим окремого проживання без обмеження строку або обмежити його певним строком.

            Для припинення встановленого судом зазначеного режиму потрібна взаємна згода подружжя, що підтверджується поновленням сімейних відносин або їх припинення за заявою подружжя рішенням суду.

            Стаття 120 Сімейного Кодексу  передбачає правові наслідки режиму окремого проживання, а саме:

               - встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов"язків подружжя,  які встановлені Сімейним кодексом України і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов"язків, які встановлені шлюбним договором;

                                - майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі

     Закон передбачає, що таке майно буде належати до роздільного майна         подруж­жя, а відносини щодо нього підпорядковуватися загальним правилам закону щодо роздільного майна подружжя (ст. ст. 57-59 Сімейного кодексу).

          При реалізації цієї норми можуть виникнути певні складнощі. Справа в то­му, що режим окремого проживання може бути припинено не лише за рішенням суду, а й шляхом фактичного поновлення сімейних відносин подружжя (ч. 2 ст. 119 Сімейного кодексу). Закріплення в законі такого невизначеного поняття як           «понов­лення сімейних відносин», з яким пов'язана ціла низка важливіших наслідків, і створює складнощі. Відомо, що сторони, які мають проблеми в сім'ї, можуть багато разів намагатися поновити свої сімейні відносини. Не можна відкидати мож­ливість набуття ними за цей час певного майна, у тому числі і нерухомого. Зро­зуміло, що за таких обставин встановити режим такого майна буде вкрай важко. Неясно, з додержанням яких норм Сімейного кодексу має також відбуватися укладення договорів за такий час. Формально буде продовжувати діяти встановлений судом режим окремого проживання, реально - сторони можуть перебувати у поновле­ному шлюбі.

         Якщо, наприклад, до нотаріуса звернеться особа, яка перебуває у режимі  окре­мого проживання (при наявності копії рішення суду про встановлення такого режиму) і яка стверджує, що вона продає квартиру, яку вона набула за час існу­вання цього режиму, в розумінні ч. 2 ст. 120 Сімейного кодексу нотаріус не повинен             ви­магати підтвердження згоди другого з подружжя на вчинення такого правочину.          Однак той факт, що подружжя може поновити свої сімейні відносини           фактич­ним шляхом (ч. 2 ст. 119 Сімейного кодексу), створює юридичну невизначеність режиму такого майна. Очевидно, що нотаріусу буде недостатньо встановити наявність рішення суду, яке набрало чинність, про встановлення режиму окремого  прожи­вання подружжя. Необхідно буде з'ясувати і відзначити в договорі, що дружина та чоловік фактично не поновили свої сімейні відносини.     Навіть якщо заявник буде стверджувати, що подружжя не поновило свої відносини, нотаріус буде ви­мушений запросити другого з подружжя для остаточного підтвердження цього факту. Інакше можуть виникнути проблеми, пов'язані з порушенням майнових прав другого з подружжя, який може заявити, що сторони поновили свої відноси­ни і розпорядження майном потребувало його згоди.

          Режим окремого проживання  має певні межі і не припиняє усіх прав та обов'язків дру­жини та чоловіка. Деякі правові зв'язки між сторонами все ж таки зберігаю­ться. Відповідно до ч. 1 ст. 120 Сімейного кодексу режим роздільного проживання не припиняє тих прав і обов'язків подружжя, які:

               -  встановлені Сімейним кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму;

                - встановлені шлюбним договором.

            Мова йде про збереження прав та обов'язків, що встановлені законом і які сторони набули у зв'язку із своїм подружнім статусом. Це може сто­суватися обов'язку щодо надання утримання (аліментів) одним з подружжя на користь другого з подружжя. Якщо такий обов'язок виник за час шлюбу, він існу­ватиме і після встановлення судом режиму сепарації. Крім того, між сторонами зберігатиметься режим спільності майна, набутого до встановлення такого ре­жиму. Відносно цього майна будуть діяти правила, що встановлені законом для подружжя (ст. ст. 60-74 Сімейного кодексу).

             Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені також шлюбним договором. Якщо сторони передба­чили в договорі певні умови, вони не звільняються від їх виконання і у разі вста­новлення судом режиму окремого проживання подружжя.

          Виходячи із загального принципу сімейного права, закріпленого у ч. 2 ст. 7 Сімейного кодексу  про те, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за догово­ром між його учасниками, можна вважати за можливе укладення різних варіантів шлюбних договорів, спрямованих на «обслуговування» режиму окремого прожи­вання подружжя. Як уявляється, це можуть бути договори, укладені як до, так і під час дії режиму окремого проживання дружини і чоловіка. Не випадково, за кордоном однією з форм шлюбних договорів є саме договори на випадок окремо­го проживання подружжя.

           Не можна виключити можливість того, що подружжя звернеться до суду із заявою про встановлення режиму окремого проживання та одночасно – до                     но­таріуса про посвідчення шлюбного договору, в якому будуть встановлені пра­вила щодо правового режиму їхнього майна на цей період. В договорі сторони можуть, наприклад, вказати, що окремі речі, які вони набуватимуть за час окре­мого проживання, будуть складати їх спільну (сумісну або часткову) власність; спільне майно, набуте за час шлюбу та продане в період окремого проживання, буде належати одному з подружжя; передбачити інші умови договору.

         З урахуванням вітчизняної практики можна передбачити, що, якщо в сім'ї ви­никають проблеми і сторони бажають визначити свої майнові відносини на          май­бутнє, вони можуть у першу чергу врегулювати їх шляхом укладення шлюбного договору. При цьому, зрозуміло, немає потреби в судовому встановленні режиму окремого проживання подружжя.

               - дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від чоловіка.

       Режим окремого проживання  торкається не лише майнових, а й особистих відносин подружжя. Це стосується встановлення походження дитини, народженої у пе­ріод дії режиму окремого проживання подружжя. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 120 Сімейного кодексу дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважа­тиметься такою, що походить від її чоловіка.

        З аналізу законодавства можна зробити і зворотний висновок: якщо дитина народиться до спливу 10 місяців від дня набрання чинності рішенням суду про встановлення режиму окремого проживання подружжя, запис про народження буде здійснено за загальними правилами, встановленими для запису народження дитини, батько і мати якої перебувають у шлюбі. В такому випадку дружина та чоловік записуються батьками дитини в книзі реєстрації актів про народження за заявою будь-кого з них.

Начальник відділу ДРАЦС                 Альона Хитрук