 Зміст шлюбного договору формується самими сторонами. Не дивлячись на широкі можливості, які в цьому питанні їм надані, існує ряд умов, які в договір включатися не можуть. Деякі з цих умов прямо названі в законі, інші – можуть визначатися, виходячи з його загального сенсу.
У Сімейному кодексі України (далі – СК) передбачені наступні умови, які не можуть включатися в шлюбний договір:
1) Шлюбним договором не можуть регулюватися особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними і дітьми (ч. 3 ст. 93 СК);
Можна відзначити, що в зразках шлюбних договорів досить часто можна виявити умови, що стосуються особистих стосунків подружжя. Пропонуються такі формулювання: «у разі нещасного випадку або хвороби зобов'язуємося надавати один одному постійну моральну підтримку», «зобов'язуємося погоджувати між собою умови виховання і навчання дітей», «члени сім'ї не обмежуватимуть один одного у виборі способів спілкування, занять спортом, відвідин розважальних установ». Нерідко сторони хочуть включити в договір умови щодо імені майбутньої дитини, її віросповідання, місця проживання і так далі. Не викликає сумнівів, що такі умови шлюбного договору протиречать чинному законодавству України. Часто можна зустріти таке: «якщо брак у подальшому буде розірваний через негідну поведінку чоловіка або дружини (пияцтво, зрада)», «то частка чоловіка/дружини в праві на майно складатиме 2/5». Зрозуміло, що визначення доль у загальному майні подружжя на випадок розлучення не протиречить закону і є одною з найбільш типових умов шлюбного договору.
2) Шлюбний договір не може зменшувати об'єму прав дитини, яка встановлена СК (ч. 4 ст. 93 СК);
Вказана норма є певною гарантією майнових прав малолітніх і неповнолітніх дітей. Тому батьки не мають права включати в шлюбний договір умови, відповідно до яких дитина буде позбавлена права на аліменти, права на отримання майна у власність, права на мешкання в певному житловому приміщенні і так далі.
3) Шлюбний договір не може ставити одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне положення (ч. 4 ст. 93 СК);
Наприклад, таке положення може виникнути, якщо сторони в договорі закріплять, що у разі розділу майна подружжя вся нерухомість передаватиметься одному з них, а інший отримає рухоме майно незначної вартості.
4) За шлюбним договором не може передаватися у власність одного з подружжя нерухоме майно і інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (ч. 5 ст. 93 СК).
Дана норма істотно звужує сферу договірної ініціативи сторін. Крім того, через нечіткість формулювання вона може мати різні тлумачення, що є украй небажаним для правової практики.
Умови, які не можуть включатися в шлюбний договір, визначаються не тільки спеціальними нормами СК. Для договірної практики подружжя неприпустимими є й інші умови, що порушують загальні норми договірного права , повинне бути заборонене включення в шлюбні договори умов, що обмежують право-чи дієздатність подружжя, наприклад, що забороняють одному з подружжя звертатися до суду, заповідати, заключати договори і так далі. Не можуть сторони закріпити в договорі відмову від прав, які включаються в загальний цивільний статус особи, наприклад відмову одного з подружжя на отримання в майбутньому зарплатні на користь своєї другої половини. Аналогічні заборони відносяться й до умов, якими подружжя обмежує право- чи дієздатність своїх дітей і інших родичів. У шлюбному договорі не можна також передбачати умови, по якій діти чи родичі подружжя мали б виконувати якісь умови.
Начальник управління юстиції Наталія Сирота
|
