Барське районне управління юстиції у Вінницькій області     

Корупція стала проблемою, яка впливає на всі сфери суспільного життя, а найбільше вражає сферу взаємовідносин громадян з органами публічної адміністрації, з якими найчастіше стикаються громадяни при реалізації своїх конституційних прав. Вона підриває довіру громадян до принципів демократії і, "веде до повного знищення законності і однозначного росту залежності населення від свавілля чиновників”.

Розрізняють два основні види корупції – епізодичну і систематичну. Для кожного з видів характерна стала (типова) група ознак, що дає можливість визначити рівень корупції у конкретній державі.

Епізодична корупція притаманна більшості країнам світу. Набагато гірша ситуація, коли корупція набуває ознак системного явища: 1) до корупційних схем залучена переважна більшість публічних службовців; 2) відсутні належні правові стандарти професійної етики публічних службовців, яких вони мають дотримуватися при здійсненні владних повноважень; 3) механізми контролю подолання корупції є переважно недієвими; 4) більшість громадян вважає корупцію "нормальним явищем” або ж "явищем, якого неможливо уникнути”, тобто корупція починає сприйматися як прийнятне явище. В Україні корупція набуває системного характеру, а це негативно позначається не лише на її внутрішній політиці, але й підриває авторитет держави у міжнародних відносинах.

Суб’єктивною передумовою існування корупції у всіх державах є психологічна допустимість (схильність) певної частини громадян задоволення життєвих потреб у протиправний спосіб, у тому числі шляхом використання влади чи службових повноважень у корисливих цілях. З іншого боку, громадяни – споживачів адміністративних послуг – починають сприймати корупцію як можливість отримання адміністративної послуги за "спрощеною процедурою”. Безперечно, подолання корупційних явищ за відсутності дієвого контролю з боку самої громадськості приречена на поразку. Разом з тим, на цю ситуацію впливають фактори правового характеру, серед яких слід виділити:

1) порушення принципу верховенства прав людини і громадянина та принципу законності в діяльності публічних службовців;

2) відсутність чітких положень щодо корупції у законодавстві, існування прогалин чи колізій, які інтерпретуються у правозастосовчій діяльності в інтересах тих осіб, які безпосередньо здійснюють їх застосування.

3) відсутність системних заходів запобігання корупційним явищам та протидії наявним проявам корупції;

4) відсутність належного законодавчого регулювання статусу публічних службовців, у тому низький рівень матеріально-фінансового забезпечення публічних службовців, які безпосередньо задіяні у наданні адміністративних послуг громадянам. Наприклад, у юридичній літературі є слушна думка, що "не можна допустити ситуації, за якої державний службовець буде прирівняний до "пролетаря”, якому нічого втрачати при звільненні з публічної служби”;

5) відсутність належного нормативного закріплення процедури надання публічних послуг і прийняття відповідних рішень.

Відтак створення законодавчого механізму врегулювання конфлікту інтересів на публічній службі має першочергове значення на шляху запобігання корупції.

Як висновок, антикорупційне законодавство є дієвим правовим засобом на шляху подолання корупції на публічній службі, однак пріоритет слід надати формуванню тих законів, які містять заходи запобігання/профілактики проявів корупції. Корупція – це хвороба, якій легше запобігти, ніж боротися з уже існуючими її проявами.