 Корупція як інтернаціональне глобальне
явище притаманне усім країнам незалежно від політичного устрою і рівня
економічного розвитку. Справа лише в масштабах і в формах участі у корупції
урядових структур.
Під час розвитку суспільства корупція
поряд з іншими формами поведінки, що відхиляється, розвивалася, відповідаючи
провідним процесам в економіці, політиці, інших галузях соціального
життя. Особливо очевидний цей процес у даний час, коли світове співтовариство
інтенсивно інтегрується, а глобалізація стала природною ознакою не тільки
міждержавних відносин і економічної діяльності, але і життя, якщо не кожного
представника людства, то всіх соціальних груп, категорій населення незалежно
від території їхнього проживання.
У значній частині гуманітарних, і
зокрема кримінологічних, досліджень, розрізняється загально суспільствознавчий,
загальноюридичний і кримінологічний аспекти аналізу корупції. Але в усіх
дослідженнях корупція трактується як відхилення від юридичних і моральних норм
в процесі здійснення економічної і політичної влади, яке вростає в систему, що
перетворює корупцію на один з механізмів прийняття або гальмування
адміністративних і управлінських рішень. Світовий досвід доводить, що корупція
найбільш поширена в регіональних і державних центрах, де зосереджені правові,
політичні, економічні владні інститути. Особливо стійкі і небезпечні для
держави і громадянина столичні корумповані структури, які іноді стають звичним
явищем. Недарма в Україні на буденному рівні спілкування існують сленгові
вирази: «ціна питання», «пробити питання», «ціна посади» та інші.
Відомо, що корупція завжди зростає, коли
країна знаходиться на стадії трансформації. Оскільки Україна проходить не
просто стадію демократизації державного устрою, а здійснює докорінну
трансформацію економічного і політичного устрою, правової і соціальної систем,
то зростання рівня корупції є об’єктивною обумовленим фактором.
Але визнання зростання рівня корупції
об’єктивно обумовленим фактором зовсім не означає, що з нею треба примиритись.
Суб’єктивний чинник історії і розвитку є механізмом корекції об’єктивного
фактору, динаміки його розвитку. З одного боку, об’єктивний фактор
(економічний, політичний і культурний розвиток) посилюють корупцію. З іншого
боку, суб’єкти історії – держава, політичні партії, громадські організації,
особа - можуть діяти в напрямку, щоб погасити негативні наслідки докорінних
суспільних перетворень, які знаходять свій вияв і в корумпованості суспільства,
насамперед державного апарату. Суб’єктивний чинник історії може досягти
позитивного результату, якщо він діє у двох напрямах: по-перше, розв’язуючи
економічні, політичні і соціальні проблеми і звужуючи об’єктивну основу
корупції; по-друге, розробляючи законодавчу базу боротьби з корупцією і
практично протидіючи корупції з належною політичною волею і по усіх напрямах.
Корупція занадто дорого коштує нашій
державі і народу як в матеріальному, так і в духовному вимірах. І справа не
тільки у прямих втратах від корупції, які досягають за приблизними підрахунками
аналітиків декількох десятків мільярдів доларів за рік. Не менш небезпечне те,
що в суспільній свідомості вкорінюється стереотип про корупцію як етично
прийнятну форму дій і «відновлення соціальної справедливості», розмивається
розуміння суспільної небезпеки цього явища. Тому вивчення причин і наслідків
розповсюдження корупції, систем боротьби з нею сьогодні – нагальна проблема
суспільних наук, в першу чергу юридичних.
Отже, аналіз чинного законодавства про
відповідальність за корупційні правопорушення дає підстави стверджувати, що в
Україні створена в цілому достатня законодавча база для ефективної боротьби з
корупцією. Вона передбачає цілий комплекс кримінально-, адміністративно-,
цивільно-правових, дисциплінарних та інших заходів, який дозволяє притягнути до
того чи іншого виду відповідальності практично будь-яку посадову особу органів державної
влади, що допустила те чи інше зловживання владою чи посадовим становищем.
Важливим фактором запобігання проявам
корупції є вдосконалення діяльності органів по боротьбі з корупцією.
Необхідно більше уваги приділяти
своєчасному реагуванню на повідомлення громадян, засобів масової інформації,
результати соціологічних досліджень про корупційні діяння та інші протиправні
дії посадових осіб, поширеність корупції в окремих відомствах.
Одним із головних напрямів має бути
створення умов, які б обмежували безпосередній контакт з клієнтом і таким чином
унеможливлювали скоєння корупційних діянь державними службовцями.
Єдина мета зусиль усіх державних органів у
цьому напрямі - це забезпечення дотримання прав і свобод громадян,
якнайповнішої реалізації їхніх законних інтересів, адже єдиним чинником
ефективності роботи у цьому випадку є те, наскільки громадяни задоволені
виконанням зобов'язань, які бере на себе держава.
Провідний спеціаліст управління юстиції Інна Якубчик
|
