 У житті людини мають місце такі важливі події і факти, як народження, шлюб,
смерть. Ці події та факти мають і юридичне значення, у своїй сукупності вони
характеризують цивільний стан особи, який передбачає комплекс прав та обов’язків.
До категорій, які характеризують стан особи та її місце в суспільстві,
відносяться правоздатність, дієздатність, громадянство, приналежність прізвища,
імені та по батькові, сімейний стан.
Конкретні суб’єктивні
права і обов’язки громадян виникають з настанням передбачених законом юридичних
фактів, які підлягають реєстрації в органах державної реєстрації актів
цивільного стану. До таких фактів,
зокрема, належить народження, шлюб, смерть.
Враховуючи правове
значення державної реєстрації актів цивільного стану для особи та держави, з
метою захисту особистих та майнових прав, порядок реєстрації цих актів
визначається відповідними актами законодавства, зокрема Сімейним кодексом України.
Так, статтею 144 Сімейного кодексу передбачено, що батьки зобов’язані
невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини,
зареєструвати її народження в державному органі реєстрації актів цивільного
стану. Невиконання цього обов’язку є підставою для покладення на них
відповідальності, встановленої законом. У разі смерті батьків або неможливості
для них з інших причин зареєструвати народження дитини реєстрація проводиться
за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони
здоров’я, в якому народилася або на цей час перебуває дитина.
Крім того, реєстрація
народження провадиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням
прізвища, імені та по батькові. Визначення походження дитини регулюється главою
12 Сімейного кодексу, що містить 20 статей, які передбачають загальні підстави
виникнення прав та обов’язків матері, батька і дитини, а також визначають
походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі, між особами,
які не перебувають у шлюбі між собою (визнання батьківства за спільною заявою,
за рішенням суду); визначення походження дитини від батька, матері при штучному
заплідненні та імплантації зародка; визначення походження дитини від батька у
разі реєстрації повторного шлюбу з її матір’ю тощо.
Прізвища, імена та по
батькові є тими ознаками, які індивідуалізують особу, виділяють її з-поміж
інших, надаються їй при реєстрації народження і є невід’ємними від неї.
Запис прізвища, імені та по
батькові у актовому записі визначається відповідно до статей 145, 146, 147
Сімейного кодексу. Так, прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо
мати та батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їх згодою.
Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене
шляхом з’єднання їхніх прізвищ.
Ім’я дитини визначається за
згодою батьків. Ім’я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у
разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір’ю
дитини. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із
звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько. По батькові
дитини визначається за іменем батька. По батькові дитини, народженої жінкою,
яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано,
визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала батьком.
Спір між батьками щодо
прізвища, імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Стаття 21 Сімейного кодексу визначає
поняття шлюбу: шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у
державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Проживання однією сім’єю жінки
та чоловіка не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя,
тобто без державної реєстрації шлюб як правова категорія не існує.
Статтею 27 згаданого Кодексу
встановлено, що державна реєстрація шлюбу введена з метою забезпечення
стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів
подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Слід
зазначити, що статтями 32, 33 Сімейного кодексу України визначено час
реєстрації шлюбу – після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про
його реєстрацію. За наявності поважних причин керівник державного органу
реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу цього
строку. У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо існує
безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у
день подання заяви. Місцем реєстрації шлюбу є приміщення органу реєстрації
актів цивільного стану. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та
чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за
їх вибором.
За заявою наречених
реєстрація шлюбу може бути проведена за місцем їхнього проживання, за місцем
надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть
з поважних причин прибути до державного органу реєстрації актів цивільного
стану.
Крім того, під час реєстрації
державний орган реєстрації актів цивільного стану перевіряє наявність
встановлених законом умов для укладення шлюбу: взаємна згода осіб, які бажають
укласти шлюб (адже шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка) та
досягнення цими особами шлюбного віку. Шлюбний вік для жінки встановлюється у
17, а чоловіків у 18 років, однак за заявою особи, яка досягла 14 років, за
рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це
відповідає її інтересам. Орган державної реєстрації актів цивільного стану
зобов’язаний ознайомити осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми
правами та обов’язками як майбутніх подружжя і батьків та попередити про
відповідальність за приховування перешкод до реєстрації шлюбу.
Жінка та чоловік можуть
одночасно перебувати лише в одному шлюбі, право на повторний шлюб вони мають
після припинення попереднього шлюбу. Не можуть перебувати у шлюбі особи, які є
родичами прямої лінії споріднення, рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і
сестра, двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця,
усиновлювач та усиновлена ним дитина. Це є певною гарантією, що шлюб
укладається з додержанням умов, необхідних для створення повноцінної сім’ї.
Останній етап в житті людини –
це її відхід у вічність, настання смерті, яка не залежить від волі людини, але
відноситься до події, що безпосередньо породжує або припиняє права та
обов’язки. Факт смерті підлягає реєстрації в державному органі реєстрації актів
цивільного стану. Реєстрація смерті
проводиться в органах ДРАЦС за останнім
місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або
за місцем поховання. Підставою для реєстрації смерті є лікарське свідоцтво про
смерть або рішення суду про оголошення
особи померлою чи про встановлення факту смерті особи в певний час. Реєстрація смерті провадиться за
заявою родичів померлого, його сусідів, працівників ЖЕО, або інших осіб чи за
повідомленням адміністрації закладу
охорони здоров»я, де сталася смерть.
Провідний
спеціаліст ВДРАЦС РУЮ Наталія
Переверзєва
|
