 Ідея соборності бере свій початок від об'єднання давньоруських земель
навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів
Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займались українські гетьмани
Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. У ХVIIІ —
початку ХХ ст., коли українські землі були поділені між сусідніми державами:
Польщею, Московією, Румунією, Австро-Угорщиною, ця ідея знайшла своє
відображення у працях кращих вітчизняних мислителів, оскільки для боротьби за
свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.
В результаті ухвалення ІІІ Універсалу Української Центральної Ради 7
листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка, до складу
якої увійшло 9 українських губерній. Під впливом цих подій в жовтні 1918 р. у
Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську
Національну Раду, а 19 жовтня того ж року було проголошено утворення Західноукраїнської
Народної Республіки. Відтоді між урядами УНР і ЗУНР велися переговори про
втілення ідеї соборності. 1 грудня 1918 р. у Фастові був підписаний
«Передвступний договір» про об'єднання УНР і ЗУНР, у якому було заявлено про
непохитний намір в найкоротший строк створити єдину державу. Восени 1918 року
після перемоги революції в Австро-Угорщині, на уламках монархії утворилися
незалежні держави: Австрія, Угорщина, Польща, Чехословаччина, Югославія, а
також (як наслідок збройного повстання 1 листопада 1918 року у Львові та інших
містах цього краю) Західноукраїнська Народна Республіка.
Уряд Західноукраїнської Народної Республіки — Державний секретаріат — у
своїй зовнішній політиці під тиском народних мас та Галицької армії на перше
місце поставив питання державного об'єднання з Наддніпрянською Україною.
Досягнення державного об'єднання розглядалося, по-перше, як втілення в життя
вікового прагнення українського народу до державної єдності, а, по-друге, як
засіб об'єднати сили в боротьбі проти зазіхання Польщі на українські землі.
Проте голова Української Національної Ради Євген Петрушевич застерігав, що
об'єднуватися з гетьманською Україною на даному етапі недоцільно, бо в «14
пунктах», оголошених американським президентом Вудро Вільсоном, народам
Австро-Угорщини забезпечувалося право самовизначення, а Росія в той час
розглядалася як єдиний народ. Отже, злука з гетьманською Україною загрожувала б
Східній Галичині також опинитися в складі «єдиної Росії».
В умовах політичної і
дипломатичної ізоляції уряд Західноукраїнської Народної Республіки звернувся за
допомогою до демократичних утворень на східних землях України.
Зазбручанська Українська національна рада надіслала до Києва свою делегацію
для переговорів із гетьманом Павлом Скоропадським. Після зміни влади переговори
велися з Директорією. Вже 1 грудня членами Ради державних секретарів ЗУНР
Лонгином Цегельським і Д. Левицьким у Фастові було укладено «передвступний
договір» з Директорією УНР про «злуку обох українських держав в одну державну
одиницю». 3 січня 1919 року Національна Рада УНР у місті Станіславі
(Івано-Франківськ) схвалила закон про об'єднання Західноукраїнської Народної
Республіки з Наддніпрянською Українською Народною Республікою в Народну
Республіку. 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до
Української Народної Республіки Закарпаття. Наступного дня у Києві в
урочистостях з нагоди свята Злуки брала участь делегація — тридцять шість
чоловік — Західної області УНР.
Проголошення злуки було призначено на 12:00 годину 22 січня 1919 року,
тобто першу річницю проголошення четвертого універсалу про повну незалежність
України.
22 січня було проголошено всенародним і державним святом. День видався
погідний та гарний, з легким морозом. Київ був прикрашений національними синьо-жовтими
прапорами, гербами. О 9:00 годині ранку в усіх церквах відправляли
богослужіння.
Головні торжества проголошення злуки проходили на Софійській площі. При
вході з вулиці Володимирської на Софійську площу було зведено тріумфальну арку,
прикрашену старовинними гербами. Рівно о 12:00 годині розпочалася урочиста
церемонія проголошення Акта злуки. На масовому вічі посол Західноукраїнської
Народної Республіки Л. Цегельський передав грамоту Національної Ради «Про
об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною»
голові Директорії Володимиру Винниченку.
Після урочистого проголошення злуки на Софійській площі відбувся молебень,
а потім — військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Приймав
парад полковник Євген Коновалець.
22 січня 1919 р. у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на
яких був проголошений Акт Злуки (об'єднання) українських земель, засвідчений
Універсалом про об'єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну. Ним
стверджувалось об'єднання двох тодішніх держав, що постали на уламках
Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу, яка
відтоді ставала гарантом загальнонаціональних інтересів українців. Століттями
розірваний український народ визволився з неволі і возз'єднався на своїй землі
в єдиній Українській державі.
Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну
мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став
могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації,
свідченням їх самоідентифікації, становлення політичної нації. Вперше за 600
років він став реальним кроком до об'єднання українських земель, що вплинув на
подальші національно-політичні процеси в Україні.
Наступного дня, 23 січня, розпочався Трудовий конгрес України, який мав
виконувати функцію всеукраїнського парламенту. Акт злуки було затверджено вищим
законодавчим органом України. На основі цих рішень Західноукраїнська Народна
Республіка перейменовувалась у Західну область УНР (ЗО УНР). Єдиним державним
гербом став тризуб замість раніше затвердженого для ЗУНР золотого лева на
голубому полотні. У той же час злиття урядів, армій, законодавчих органів УНР
та ЗУНР відклалося до скликання Установчих Зборів об'єднаної України, як це й
передбачалося ухвалою Української Національної Ради від 3 січня.
Провідний спеціаліст управління юстиції Інна Якубчик
| 
