 „Якщо ти ціниш своє життя,
пам’ятай,
що інші цінять своє не менше”.
Еврипід
По волі Божої народжується у батьків дитина, яка має право
на життя. І кожна дитинка, немов маленьке деревце. Як садівник плекає кожну
квіточку й рослинку, так і держава піклується про своїх дітей, щоб росли вони
дужими та розумними громадянами, гідними імені Людина, здатними цінувати життя,
інших людей і природу, свою планету Землю, частиною якої є і вони.
Ми з вами – громадяни України. У нашій державі людина, її
життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються
найвищою соціальною цінністю.
Двадцятого листопада тисяча дев’ятсот вісімдесят дев’ятого
року Генеральна асамблея ООН прийняла „Конвенцію про права дитини”. Це одна із
найважливіших подій в історії людства. Вона від-
ознаменувала собою початок нової ери у відносинах між державою та її
громадянами.
З того часу пройшло двадцять років. Невже до
цього людство прожило стільки часу, і тільки наприкінці двадцятого століття
замислилося про створення цього міжнародного правового акту. У чому причина
того, що людям знадобилось стільки часу для усвідомлення істини? Можливо, через
зростання злочинності серед неповнолітніх або ж зростання злочинів стосовно
дітей. Можливо, саме це призвело до недостатньої зацікавленості дітьми та
підлітками розвитком культури та освіти.
Незважаючи на чималий проміжок
часу від підписання „Конвекції про права дитини”, українці ще й досі
намагаються довести всі встановлені права не лише дітей, а й дорослих, бо саме
вони повинні контролювати та дотримуватися всіх законних прав дітей.
Майбутнє
покоління – це діти. Саме від них залежить не лише власне життя, а й життя нашої
держави.
Діти, які ж вони мають права? Перш за все – право на життя.
Воно, безумовно, найголовніше. Його надають батьки при народженні, але ні вони, ні хтось інший в
світі не має права позбавляти їх можливості жити,
розвиватися, відчувати на собі чиюсь любов та піклування, тобто позбавляти
права на життя, нехтувати ним.
Дитина має право мати сімю, вона
повинна зростати під опікою та
відповідальністю своїх батьків. Малолітню дитину не слід, крім тих випадків,
коли є вийняткові обставини, розлучати зі своєю матір’ю. На суспільстві і на органах влади повинен лежати обов’язок
дотримання усіх прав дітей, а особливо тих, що не мають сім’ї та достатніх засобів
для існування.
Діти, які внаслідок смерті батьків,
позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин
залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і
допомогу з боку держави. Відсутність одного або двох з батьків та батьківського
піклування підтверджується відповідними документами, які є підставою для
надання цим дітям матеріального забезпечення і пільг, передбачених
законодавством України.
Також держава сприяє створенню
дітям-інвалідам та дітям з вадами розумового або фізичного розвитку з
урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів, гарантує надання їм
відповідної матеріальної допомоги. Діти-інваліди,
які позбавленні батьківського піклування проживають у дерхавних або комунальних
дитячих закладах. Після досягнення повноліття ці діти забезпечуються житлом.
Однією з актуальних проблем є проблема домашнього насильства, знущання над
дітьми.
Жодна дитина
не повинна бути жертвою насильства, бо кожна дитина має право на любов та
піклування і не повинна бути скривджена і зневажена.
Проблема
домашнього насильства щодень набуває дедалі більшої гостроти і актуальності.
Найбільше від нього страждають жінки і діти. Такий підхід призводить до
психологічної, соціальної деградації дитини, втрата людської гідності, а
нерідко до її фізичної смерті.
Щоб
дитина стала Людиною, батьки повинні стати опорою та гарантом її гармонійного
особистісного становлення. Процес входження дитини у соціальне середовище під
керівництвом дорослого і є вихованням.
Перед
батьками постає питання: „як виховувати?” Іноді, на жаль, батьки забувають або
не усвідомлюють межі між дисципліною та тим, що зветься „домашнім насильством”.
Кожен розуміє процес виховання по-своєму, виховує дітей так, як самі вважають
за потрібне, як навчили їх батьки.
Держава повинна захищати дитину від
будь-яких форм поганого поводження з неї зі сторони батьків чи інших осіб, що
несуть відповідальність за неї, і створювати відповідні соціальні програми
попередження зловживання та лікування потерпілих.
Щоб
діти не тікали з дому, не шукали способу помститися, вкоротити собі віку
потрібно просто любити їх.
Але, на
жаль, буває і навпаки. Не всі люди використовують своє право на життя у
потрібному напрямку, створюючи погрозу для свого щастя. В школі, на
телебаченні, по сусідству ми бачимо дітей, страждаючих від наркотиків і
алкоголю, СНІДу і смертельних захворювань. Такі діти нехтують своїм правом на
життя, не розуміючи, які наслідки можуть їх чекати.
Приймаючи наркотики, багатьом здається,
що саме це і є життя, бо під їх дією вони забувають про всі проблеми, які їх
переслідують. Але згодом проблем стає ще більше, бо ти вже не в змозі сказати
„ні”. Щороку від наркотиків гинуть від десяти
до двохсот тисяч людей, в тому числі і діти.
Найбільш засмучує те, що діти,
маючи право на життя, самі ж відрікаються від нього, в той час як тисячі
невинних дітей, які, можливо, могли б досягти в житті великого успіху не лише
для себе, а й для всього суспільства, не мають цього права, бо його в них
відібрали.
Діти
– майбутнє нашої країни. Вони потребують уваги, любові, а головне –
батьківського піклування. Але всього цього вони не отримають аж до того часу,
доки у нашій країні не будуть забезпечені усі права і свободи дітей.
Начальник управління юстиції
Наталія Сирота
| 
