Барське районне управління юстиції у Вінницькій області     

Чимало жінок не знають про жіночий рух або сприймають його як щось абстрактне, що їх не стосу­ється. Хоча активна діяль­ність протягом останнього десятиліття зробила права жінок більш окресленими, зараз завдання полягає в тому, щоб зробити їх більш досяжними.

Основними причинами привернення уваги до загальнолюдських прав жі­нок є необхідність: інфор­мувати жінок про те, що вони мають права людини та повинні їх використовувати; оприлюднювати випадки порушення прав на підставі гендеру та боротися з ними; сформувати нову практику прав людини, яка повністю вирішу­ватиме питання загальнолюдських прав жінок.

Однією з ознак правової держави є гендерна рів­ність. Держава зобов’язана забезпечувати дотримання прав людини, передбачених міжнародним законодавством. Яким же є становище жінок в Україні на сьогодні? Основною проб­лемою є декларативний характер гендерної рів­ності та формальність прав жінок. На шляху до встановлення гендерної рівнос­ті у нашому суспільстві стоять стереотипи масової свідомості, які й досі роз­глядають жінку як слабку у порівнянні з чоловіком; кризова економічна ситуа­ція; пасивність жіночих організацій та окремих жі­нок у відстоюванні своїх законних прав та свобод.

У Конституції України закріплений принцип гендерної рівності. Стаття 3 Конституції закріплює рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя. Окрім даної норми, гендерної рівності торкаються ст. 21, 24, 51. Частина третя ст. 24 Конституції України безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні, наголошує на тому, що рів­ність прав жінок і чоловіків забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіка­ми можливостей у громад­сько-політичній та куль­тур­ній діяльності, у здо­бут­ті освіти та професій­ній підготовці, у праці та винагороді за неї і т. д. Але відповідно до законодавства лише жінкам надається можливість поєднувати працю з материнством.

Україна ратифікувала Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок 1979 р., Конвенцію № 156 про працюючих із сімей­ни­ми обов’язками, підсум­ко­ві документи Всесвітньої конференції з прав людини (Відень, 1993 р.), Кон­венції про ліквідацію насильства щодо жінок; про громадянські та політичні права; про соціальні, еко­номічні та культурні права (1976 р.).

Із розвитком у країні ринкових відносин жінки, як і всі громадяни, отримали можливість для від­крит­тя власної справи. Част­ка жінок у загальній кількості підприємців скла­дає 30%. В основному вони зайняті в малому та середньому бізнесі.

Відповідно до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок дискримінація визначається як «будь-яке розріз­нення, виняток або обмеження за ознакою статі, спрямоване на ослаблення чи зведення нанівець визнання, використання чи здійснення жінками, незалежно від їхнього сімей­ного стану, на підставі рівноправності чоловіків та жінок, загальнолюдських прав та фундамента­льних свобод у політичній, культурній, громадській та будь-якій іншій сфері» (стаття 1). Дискримінація жінок має місце в еконо­мічній, політичній, культурній сферах нашого жит­тя, та особливо в повсякденному житті. Однією з проблем нашого сус­пільст­ва є домашнє насильство. Стаття 1 Декларації про Ліквідацію насильства щодо жінок 1993 року визначає насильство як «будь-яку дію насильства за статевою ознакою, що тягне чи може потягнути фізичну, сексуальну чи психо­ло­гічну шкоду, чи страждання жінці, включаючи спроби подібних дій, обмеження чи позбавлення волі, що має місце в публічному чи приватному житті».

Фактично, в Україні до сьогодні немає реабіліта­ційних центрів для жінок, які потерпають від домашнього насильства, які стали нормою для цивілізова­них країн. Кваліфікована правова допомога є недоступною для більшості жінок, які потрапили в скрутну ситуацію. Органи внутрішніх справ обирають у подібних ситуаціях тактику «невтручання у побутові конфлікти». Виникає замкнене коло. Куди звернутися? Було б доці­ль­ним посилити відповіда­льність за домашнє насильство та привернути увагу органів внутрішніх справ на необхідність вжиття виховних та запобіжних за­ходів проти домашнього насильства. Адже попередити завжди легше, ніж врегулювати.

Отже, зміни у стано­вищі жінок в Україні мож­ливі лише за умови послі­довної державної гендерної політики в даній сфері.

                            Провідний спеціаліст управління юстиції                         Інна Якубчик