 Проблема насильства в сім’ї не є
локальною, характерною виключно для України. Даній проблемі пріоритетну увагу
приділяють уся світова спільнота та владні структури держав. Насильство в
сім’- це "прихована епідемія світового масштабу” . Однією з найважливіших складових цієї системи
є відповідне правове забезпечення.
Правові засади попередження
насильства в сім’ї в Україні складаються з міжнародного та національного
законодавства.
Національне
законодавство з попередження та протидії насильству в сім’ї в Україні
складається з Конституції України, Закону України "Про попередження насильства
в сім’ї” та інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо
попередження та протидії насильству в сім’ї.
Основу їх складає Конституція
України, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод і
інтересів сім’ї та людини. Зокрема, Конституція України зазначає, що ніхто не
може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків,
передбачених Конституцією України
(ст. 32); встановлює принцип рівності кожного з подружжя у правах і обов’язках
в шлюбі та сім’ї (ст.51); гарантує право захищати своє життя і здоров’я, життя
і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); право володіти,
користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41); право на житло
(ст. 47); право на звернення до державних інституцій (ст. 40); право знати свої
права та обов’язки (ст. 57) та забезпечує захист прав і свобод людини і
громадянина в судовому порядку (ст. 55)/
Загальна декларація прав людини,
проголошена в 1948 році Генеральною Асамблеєю ООН, зазначає, що кожна людина
повинна мати всі права без будь-якої різниці (стаття 2), що кожна людина має
право на життя, на свободу та на особисту недоторканість (стаття 3), а також що
ніхто не повинен бути підданий тортурам та жорсткому, нелюдському чи
принижуючому його гідність поводженню та покаранню (стаття 5) .
Згідно Міжнародного пакту про
політичні та громадянські права (далі – Пакт), прийнятого в 1966 році, держави,
які беруть участь в даному Пакті (в їх рядах і Україна), зобов’язані
забезпечити рівне для чоловіків та жінок право користування усіма
громадянськими та політичними правами, які передбачені в цьому Пактові (стаття
3). Дані права передбачають право на життя (стаття 6) та повну заборону
катувань та інших форм жорстокого поводження (стаття 7) [58]. Комітет з прав
людини, який зобов’язаний слідкувати за дотриманням Пакту державами-учасницями,
тлумачить дану заборону як обов’язок держав з відповідним ступенем турботи
попереджати акти насильства щодо жінок в сім’ї та в суспільстві та карати
винних.
Крім
того, згідно положенням Конвенції ООН про права дитини, прийнятої в 1989 році і
ратифікованої Україною в 1991 році, держави повинні прийняти всі необхідні
заходи з метою "захисту дитини від усіх форм фізичного чи психологічного
насильства, образи чи зловживання, відсутності турботи чи недбалого ставлення,
грубого звернення чи експлуатації, включаючи сексуальне зловживання” з боку
батьків, законного опікуна чи іншої особи, яка наглядає за дитиною (стаття
19, п.1)
Чинна нормативно-правова база України щодо попередження насильства в
сім’ї потребує серйозного та негайного вдосконалення.Разом з тим, слід
зазначити, що правове забезпечення попередження насильства в сім’ї та надання
допомоги його жертвам, дійсно, є важливим, проте далеко не єдиним елементом в
системі заходів, необхідних для ліквідації насильства в сім’ї.
Для успішного реалізації програм з
попередження насильства в сім’ї, крім вдосконалення законодавства по
попередженню насильства в сім’ї, необхідною є ефективна взаємодія всіх органів
та установ, які уповноважені здійснювати попередження цього
соціально-негативного явища.
Начальник
управління юстиції
Наталія Сирота
|
