 У житті досить часто трапляються ситуації, коли боржники після набрання рішенням суду законної сили не бажають його виконувати добровільно, тому доводиться домагатися його виконання у примусовому порядку, яке здійснюється відповідно до Закону України ”Про виконавче провадження”. Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, перелічених у Законі ”Про виконавче провадження”.
Першим етапом виконавчого провадження є його відкриття державним виконавцем на підставі належного виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Оскільки однією з законодавчо закріплених причин відмови у відкритті виконавчого провадження є невідповідність виконавчого документа вимогам Закону, то доведеться отримуючи виконавчий документ відразу необхідно перевірити й упевнитися, що принаймні ця обставина не перешкодить відкриттю виконавчого провадження.
Отже, у відповідності ст. 18 Закону у виконавчому документі обов’язково мають бути зазначені його назва, дата видачі, найменування органу, посадової особи, що видали документ, дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ, найменування стягувача і боржника, їх адреси, дата і місце народження боржника та його місце роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб), а також резолютивна частина рішення, дата набрання чинності рішенням та строк пред’явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий документ має бути підписано уповноваженою посадовою особою та скріплено печаткою. Уникнути певних проблем допоможе й дотримання положення, що регламентує місце виконання рішень. Відповідно до згаданої правової норми виконавчі дії проводяться або за місцем проживання, перебування роботи боржника — фізичної особи (за місцезнаходженням постійно діючого керівного органу боржника — юридичної особи), або за місцезнаходженням його майна. Якщо йдеться про зобов’язання боржника вчинити певні дії — то за місцем здійснення цих дій.
Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу. Якщо виконавчий документ відповідає усім вищезазначеним вимогам та його пред’явлено до виконання у межах встановленого законом строку і до відділу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення, державний виконавець зобов’язаний прийняти цей виконавчий документ до виконання та у триденний строк з дня надходження до нього цього виконавчого документа винести постанову про відкриття виконавчого провадження, у якій встановлює строк для добровільного виконання рішення. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу та боржникові. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку встановленим Законом.
З огляду на вищевикладене, можна зробити висновок, що для реалізації права на звернення до органів державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження мають бути дотримані певні вимоги Закону, має бути здійснено у формі заяви з обов’язковим додаванням до неї виконавчого документа; сам виконавчий документ повинен відповідати вимогам Закону; заява про відкриття виконавчого провадження має бути подана за місцем виконання відповідного рішення та у межах строків, встановлених для пред’явлення виконавчого документа до виконання. Разом з цим потрібно зазначити, що статті Закону не застосовуються одна від одної, а використовуються у загальному з іншими законодавчими актами України, що регулюють процедуру примусового виконання рішень судів та інших органів ( посадових осіб).
Державний виконавець ВДВС Оксана Луць
|
