 Перелік виконавчих документів, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, визначений ст.3 Закону України «Про виконавче провадження», є відкритим. Такий характер цьому переліку надає п.9 ч.2 ст.3 вказаного Закону: виконанню державною виконавчою службою підлягають також рішення інших (тобто не зазначених у пунктах 1-8 ч.2 ст.3 вказаного Закону) органів державної влади у випадках, якщо законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу. Отже, відповідно до п.9 ч.2 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» виконанню державною виконавчою службою підлягають документи, які задовольняють наступним вимогам:
- Вони є документальною формою рішення органу державної влади. З цього випливає. що не підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення, які винесені іншими органами, ніж органи державної влади (наприклад, органами місцевого самоврядування тощо) навіть у випадку, якщо такі рішення прийняті в порядку реалізації повноважень, делегованих таким органами державної влади;
- Вони неповинні підпадати під дію положень пунктів 1-8 ч.2 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження»;
- Виконання цих рішень повинно бути покладене на державну виконавчу службу законом (тобто нормативно-правовим актом, що мають юридичну силу закону України).
Законодавством України визначений наступний перелік рішень органів державної влади, які мають виконуватись державною виконавчою службою відповідно до п.9 ч.2. ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»:
а) вимога про сплату недоїмки Пенсійного фонду України відповідно до абз. 2 ч.3 ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є виконавчим документом. Уразі відмови страхувальника від задоволення цієї вимоги та не оскарження цієї вимоги у встановленому законом порядку вона передається на виконанню до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. Причому у зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право (але не зобов’язаний) звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.
б) Відповідно до ч.3 ст.40 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» рішення Уповноваженого органу (Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг) щодо застосування впливу у вигляді тимчасової адміністрації є виконавчим документом. Це означає, що у випадку вчинення суб’єктом ринку фінансових послуг опору виконанню відповідного рішення це рішення підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою за зверненням Уповноваженого органу.
в) Примусове виконання рішень державною виконавчою службою за зверненням Національного Банку України відповідно до ч.5 ст.73 Закону України «Про банку та банківську діяльність».
Поряд з вищевикладеним, законами України передбачено низку випадків коли певні документи формально визначені як виконавчі документи не підлягають до виконання державною виконавчою службою. Так відповідно до ч.2 ст. 170 Сімейного кодексу України у виняткових випадках , при безпосередній загрозі для життя або здоров’я дитини, орган опіки і піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. Втім, вказана норма не визначає відповідне рішення в якості такого, що підлягає виконанню органом державної виконавчої служби. Тому на нього не поширюються положення п.9 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, винятковість та екстреність необхідності вчинення відповідних дій свідчать про те , що виконання відповідного рішення має доручатися органами внутрішніх справ, адже органи державної виконавчої служби позбавленні можливості забезпечити екстрене, швидке виконання відповідного рішення, зокрема, через те, що положеннями ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено три випадки , коли державний виконавець не зобов’язаний надавати строк для добровільного виконання – у випадку виконання рішень про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів та забезпечення позовних вимог.
Ст. державний виконавець ВДВС Барського РУЮ Олег Страшок
| 
