 1.Чи переходить до
спадкоємців обов'язок сплати боргу спадкодавця, пов'язаного з несплатою
податків з отриманих доходів, у т.ч. нарахованих штрафів, пені?
Слід передусім акцентувати
увагу на тому, що обов'язки щодо погашення податкових зобов'язань не можуть
входити до складу спадщини. Спадковим правом регулюються відносини цивільного
правонаступництва, тобто наступництва спадкоємця в цивільних правах та
обов'язках спадкодавця. Податкові зобов'язання не входять до предмета
цивільно-правового регулювання, адже засновуються на владному підпорядкуванні
однієї сторони (платника податку) другій стороні (державі в особі уповноважених
органів) - ч. 2 ст. 1 ЦК.
Тому податкові
зобов'язання не входять до складу спадщини, вони не вважаються спадковим
пасивом, на державу в особі податкової адміністрації не поширюються норми ст.
ст. 1281,1282 ЦК, що визначають порядок пред'явлення вимог кредиторами
спадкодавця до його спадкоємців та порядок їх задоволення.
Як випливає із змісту законодавства
про оподаткування доходів фізичних осіб, якщо платник податку помер, не
встигнувши сплатити податки, вони стягуються з його майна на час відкриття
спадщини. Згідно з пунктом 2.3 Закону України "Про податок з доходів
фізичних осіб", якщо платник податку помирає або визнається судом померлим
чи безвісно відсутнім, то податок за останній податковий період справляється з
активів такого платника податку (нарахованих на його користь доходів) при
відкритті спадщини, з урахуванням обмежень, встановлених законом.
Таким чином, якщо у спадкодавця
на момент смерті існували непогашені податкові зобов'язання, вони підлягають
негайному виконанню за рахунок активів такої особи, що призводить до
відповідного зменшення обсягу спадкового активу (майна).
Висновок про збереження
податкових зобов'язань у разі смерті платника можна зробити також із змісту
абзацу третього пункту 12.3 Закону "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
2.Яка мова судочинства та процесуальних документів
Цивільне і адміністративне судочинство здійснюється державною мовою. Особи,
які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною
мовою, мають право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти
клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись послугами
перекладача в порядку, встановлених процесуальними нормами (ст.55 ЦПКУ і ст.68
КАСУ).
ЦПКУ і КАСУ не передбачають двомовності судового провадження (судочинства).
Положення обох кодексів ґрунтуються на вимогах Конституції України. Не слід
плутати поняття "мова судочинства” із правом "користування” мовою у процесі
судового розгляду справи. Відповідно до вимог ч.2 ст.7 ЦПКУ і ч.2 ст.15 КАСУ
особи, які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють
державною мовою, мають право використовувати в суді рідну мову або іншу, якою
вони володіють. Проте судочинство має здійснюватись державною мовою, тобто
судове провадження (засідання суду), мова діловодства, робота суддів, ведення
документації (ведення журналу судового засідання), винесення судових рішень
мають провадитись українською мовою.
Мова судочинства, а також надання юридичної допомоги в Автономній
Республіці Крим регулюється Конституцією Автономної Республіки Крим. Вона
становить використання української мови в залежність від бажання учасника
судового процесу. Якщо один із учасників судового процесу заявив клопотання про
застосування російської мови, судочинство здійснюється російською. Крим – єдина
адміністративно – територіальна одиниця в Україні, за якою збереглася на
законодавчому рівні схема здійснення судочинства (провадження) за
альтернативним принципом. На практиці фактичною мовою судочинства є російська.
Рубрику підготувала: начальник управління
юстиції Наталія Сирота
| 
