 Загальні принципи і умови виконання
договорів, у тому числі господарських, врегульовано главою 15 "Виконання
зобов'язань" Цивільного кодексу (статті 161-177). Щодо господарських
договорів діють і спеціальні умови виконання, передбачені нормативними актами про
окремі види договорів.
На господарські договори поширюються такі
інститути і категорії загального зобов'язального права, як загальні умови
виконання зобов'язань (ст. 161 ЦК), забезпечення виконання зобов'язань (статті
178-196 ЦК), відповідальність за порушення зобов'язань (статті 203-215 ЦК),
умови про строк (статті 165 і 166 ЦК) та місце виконання зобов'язань (ст. 167
ЦК). Особливість виконання господарських договорів полягає лише в тому, що ці
категорії та інститути значною мірою деталізуються ще й господарським
законодавством про окремі види договорів.
Принципи
виконання господарських договорів. Ці принципи є загальнодоговірними (ст. 161
ЦК). Коротко їхню суть можна визначити формулою: "виконання господарських
договорів має бути чітким і точним".
Основним принципом є принцип
належного виконання господарського договору. Це, зокрема, означає виконання
його належним суб'єктом (боржником) відповідно до предмета виконання,
визначеного у договорі, у належному місці, відповідним способом і т. ін. З
цього основного принципу випливає другий принцип - реального виконання
господарського договору. Він закріплений у ст. 208 Цивільного кодексу, згідно з
якою зобов'язання повинно бути виконано в натурі. Це означає, що боржник має
вчиняти дії, які передбачені господарським договором, а саме: передати майно,
виконати роботу, надати послугу тощо. Замінювати ці дії іншими можна лише за
згодою кредитора, але це вже буде інший договір.
Невиконання господарського
договору реально, в натурі, породжує право кредитора вимагати цього примусово
(зокрема, вимагати відібрання майна - об'єкта договору майнового найму і
передачі його кредиторові).
З принципу належного виконання
випливає і третій принцип - виконання господарського договору у встановлений
строк. Щодо всіх господарських договорів строк є, як правило, їхньою істотною
умовою. Тому порядок включення цієї умови до договору досить детально
регулюється господарським законодавством (наприклад, Положенням про поставки
продукції виробничо-технічного призначення та Положенням про поставки товарів
народного споживання - щодо відносин поставки).
Наступний принцип виконання
господарських договорів - відповідність виконання вказівкам закону. Категорію
вказівки закону слід тлумачити розширено, а не буквально. По-перше, це вказівки
закону в прямому розумінні: господарські договори повинні виконуватися
відповідно до статей 20-22 і 24 та інших Закону України "Про підприємства
в Україні", правил Цивільного кодексу та інших законодавчих актів.
По-друге, вказівками закону у такому разі є норми положень про поставки,
транспортних статутів, відповідних правил перевезення вантажів, прийнятих
згідно з ними, тощо. По-третє, це і норми відомчих нормативних актів: положень,
інструкцій, наказів, нормативно-технічних документів. Щодо так званих планованих
договорів діє принцип виконання їх згідно з актами планування. Господарські
договори, щодо яких не існує будь-яких "вказівок", виконуються
"відповідно до вимог, що звичайно ставляться" (ст. 161 ЦК).
Головний спеціаліст управління юстиції Микола Поліщук
|
