 10
грудня 1948 року державами-учасницями ООН була прийнята Загальна декларація
прав людини. Цей документ позначив гуманістичний поворот всього світу, ствердив
цінність людського життя і гідності в її незаперечності для усіх суб’єктів
світової спільноти, не поділяючи людство за атрибутами раси, релігії,
світогляду, культури та способу мислення. Сьогодні Декларація являється
головним джерелом міжнародного права і національних законодавств, базові права
і свободи окреслюють недоторкану територію політичної згоди, а День прав людини
є всесвітнім приводом вшанувати ідеї гуманізму та рівноправ’я як вищого закону
людської взаємодії.
Конституція України проголошує права і
свободи особистості і громадянина в якості найвищої соціальної цінності. Ця базова конституційна норма сучасної демократичної
правової держави має працювати на кожному рівні владної регуляції засад
суспільного розвитку. Але декларативне ствердження незаперечності прав і свобод
людини ще не є правовим фактом як таким, а потребує ретельного, всеохоплюючого
законодавчого і нормативного наповнення. Права людини у вимірі конституційної
декларації є скоріш моральним законом, а тому обов’язково має обслуговуватись
чіткими і дієвими нормами державного законодавства. Україною ратифіковано Європейську
Конвенцію з прав людини, Конвенцію про доступ до інформації, участь
громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань
охорони довкілля, підписано Європейську соціальну хартію, введено інституту
Омбудсмана, прийнято низку важливих законів і програм, що торкаються захисту
економічних, соціальних, політичних прав людини, зокрема Стратегію подолання
бідності, Закону про громадянство, Закон про політичні партії. Поширюється
практика безпосередньої участі громадськості і громадських організацій у
законотворчому процесі. Але українська державність сьогодні лише перебуває на
шляху законодавчого становлення та вдосконалення механізмів правового
регулювання владних і суспільних відносин. І цей складний і тривалий процес
обов’язково має враховувати три ключових імперативи.
По-перше,
права і свободи людини не є окремою локалізованою часткою державного
законодавства, а виступають в якості ціннісного субстрату, що задає загальний
напрямок розвитку законодавчої і нормативно-правової бази держави. Відтак, в
Україні не має бути жодного закону, вільного від цензу базових прав і свобод. По-друге,
захист прав і свобод громадян у сучасній Україні має бути функцією максимального
суспільно-політичного поширення, належати до компетенції і влади –
законодавчої, виконавчої, судової – і громадських об’єднань та правозахисних
організацій, і політичних партій, і профспілок, і ЗМІ. Звідси,
по-третє, дотримання прав людини є питанням високої правової культури і
суспільної свободи від впливу до-демократичних стереотипів і міфів. Українська
правозахисна традиція досі знаходиться під дією патерналістських установок, за
якими громадянинові зручніше відчувати себе пасивним об’єктом права, а не
активним його суб’єктом, звично трактуючи базові права на гідність, свободу і
недоторканість як "дозвіл зверху” бути вільним і недоторканим. Правова держава
не сумісна з правовим песимізмом, сприйняттям прав людини як категорії
належного, а не дійсного, як недосяжної розкоші, а не природних властивостей
кожного громадянина. Побудова правової держави як найефективнішого інструменту
захисту громадянських і особистісних прав, можлива лише за умов безпосередньої
участі суспільства у формуванні норм і цінностей державного законодавства.
Правова зрілість визнається саме за готовністю і здатністю суспільства
підключатись до державотворення, ініціювати і підтримувати діалог з владою,
відбудовувати ефективну горизонталь суспільно-політичного впливу. Стаття 29 Загальної декларації прав
людини проголошує: "Кожна людина має обов’язки перед суспільством, у якому
тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи”. Отже,
становлення правової держави з її незаперечним диктатом прав і свобод
особистості і громадянина напряму залежить від ступеню політичної консолідації,
суспільної зрілості, партнерства між усіма гілками та рівнями влади, та
мобілізації з’єднаної громадянської волі.
Начальник управління юстиції
Наталія Сирота
|
