Барське районне управління юстиції у Вінницькій області     

Господарським (ст. 173 ГК України) визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, перед­бачених ст. 174 ГК України (згідно з останньою один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчи­нити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, переда­ти майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утрима­тися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони ви­конання її обов'язку).

Основними видами господарських зобов'язань є майново-гос­подарські та організаційно-господарські зобов'язання. Сторони за взаємною згодою можуть конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо за­коном не встановлено інше.

Виконання господарського зобов'язання боржником харак­теризується тими діями, які він повинен здійснювати відповідно до змісту зобов'язання. Вони зводяться до передачі речей у вла­сність чи тимчасове користування, до доплати йому грошових сум, виконання робіт, надання послуг тощо.

Виконання зобов'язання може проявитися і в утриманні від здій­снення певних дій, якщо саме це становить обов'язок боржника.

Виконання господарського зобов'язання підпорядковується певним принципам, тобто встановленим законом основним поло­женням, яких необхідно дотримуватися в процесі виконання зо­бов'язання.

Чинне законодавство передбачає такі принципи виконання зобов'язань: принцип належного виконання та принцип реаль­ного виконання. Що стосується господарських зобов'язань, то вони характеризуються і конкретизуються в договірній дисцип­ліні, під якою слід розуміти необхідність точного і своєчасного виконання сторонами договору всіх своїх обов'язків відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Принцип належного виконання (ч. 1 ст. 193 ГК України) визначає, що суб'єкти господарювання та інші учасники госпо­дарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язан­ня належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться за певних умов. До виконання господарських договорів застосову­ються відповідні положення ЦК України з урахуванням особли­востей, передбачених ГК України.

Дія принципу належного виконання зобов'язань спрямована на те, щоб виконання кожного конкретного зобов'язання неод­мінно приводило до досягнення тієї мети, заради якої воно було встановлене.

Чинне господарське законодавство передбачає стабільність і надійність правових зв'язків, які складаються між учасниками господарських зобов'язань. Воно закріплює правило про недопус­тимість односторонньої відмови від виконання господарського зо­бов'язання і односторонньої зміни його умов, за винятком випад­ків, передбачених законом. Під односторонньою відмовою від ви­конання господарського зобов'язання слід розуміти дострокове припинення дій з виконання зобов'язання за ініціативою однієї зі сторін. Зміна умов договору (наприклад, предмета, строків вико­нання, місця і способів виконання) не тягне за собою його припи­нення, змінюються лише окремі умови і, відповідно, його зміст.

У зобов'язаннях, які випливають із господарських догово­рів, що укладаються на основі вільного волевиявлення сторін, односторонній відступ від зобов'язання можливий за наявнос­ті відповідної умови в укладеному договорі або в додатковій угоді до нього.

Принцип реального виконання є логічним розвитком прин­ципу належного виконання та означає неприпустимість заміни того, що зобов'язаний зробити боржник, грошовою компенсацією у вигляді відшкодування збитків і виплати неустойки.

Закон вимагає, щоб зобов'язання виконувалося в натурі - передавалося майно, виконувалися роботи, надавалися послуги, у зв'язку з якими суб'єкти господарювання вступили в зобов'я­зання. Так, у ч. З ст. 193 ГК України передбачається, що засто­сування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зо­бов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено за­коном чи договором або управнена сторона відмовилася від прий­няття виконання зобов'язання.

Вимога реального виконання, тобто виконання в натурі, охо­плюється, як уже було зазначено, поняттям належного виконан­ня господарського зобов'язання.

До умов, які характеризують належне виконання зобов'язань, відносяться вимоги, що їх висувають до суб'єктів і предмета ви­конання, а також до строку, місця і способів виконання. Вимоги до предмета зобов'язання визначаються договором чи законодав­ством. Вони мають бути точними й конкретними, їх порушення може не тільки ускладнити виконання зобов'язання, а й взагалі зробити його неможливим.

Конкретизація і деталізація вимог до кількості і якості пред­мета виконання особливо важливі в зобов'язаннях з передачі майна (поставка, купівля-продаж і т.ін.), з виконання робіт (ка­пітальне будівництво, проектні й пошукові роботи). Досягнути цього можна як посиланням на вимоги нормативно-технічної документації (стандартів, технічних умов і т.д.), які в багатьох випадках містять граничні параметри чи допустимі варіанти, так і підвищеними вимогами щодо цих параметрів і варіантів. Сто­совно до суб'єктного складу звичайно передбачається, що борж­ник сам виконує борг, який на нього покладений.

У ст. 546 ЦК України передбачені види забезпечення виконан­ня зобов'язань. Виконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком. До таких заходів належать і банківська гарантія (ст. 200 ГК Укра­їни), і загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань.

                      Головний спеціаліст управління юстиції                     Микола Поліщук