Обов’язок допомагати непрацездатним батькам, що мають таку потребу, судовому порядку покладається лише на повнолітніх дітей. Згідно зі ст. 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги.
Визначення непрацездатності дає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року . Непрацездатними зокрема є особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами. Проте сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов’язку надання їм утримання. Стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу, оскільки без неї батьки не зможуть прожити.
Однак закон не визначає, в яких випадках батьків слід визнавати такими, що потребують матеріальної допомоги. У ст..203 СКУ вказано, що дочка, син, окрім сплати аліментів , зобов’язані брати участь у додаткових витратах на батьків, зумовлених тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. Тобто необхідність надання утримання внаслідок тяжкої хвороби, інвалідності або немічності батьків віднесена до додаткових витрат, які надаються при сплаті аліментів.
Водночас слід звернути увагу на таке: навіть якщо діти не сплачували аліменти, додаткові витрати за настання зазначених вище обставин все одно мають здійснюватися. Всі життєві ситуації, які можуть виникнути в літніх людей, передбачити неможливо, тож закон визначає тільки найскладніші випадки, за яких має надаватися додаткове утримання, і не містить перелік конкретних обставин, за яких мають сплачуватися аліменти. Тому до кожного випадку необхідно підходити індивідуально.
Повнолітні діти повинні утримувати непрацездатних батьків незалежно від того, чи мають вони достатньо коштів. Вимагати аліментів тільки від одного з дітей або від кількох з них і не звертатися по допомогу до інших – право самих батьків. Однак це не означає, що в разі пред’явлення позову лише до кількох дітей весь тягар утримання батьків повинні нести лише вони.
Тому суд визначаючи розмір аліментів, бере до уваги суми, які батьки могли б отримати при стягненні аліментів з усіх повнолітніх дітей. Обов’язок із утримання батьків покладається на всіх дітей, але батьки не зобов’язані пред’являти до всіх дітей одночасно позов про стягнення аліментів. Суд виходячи з конкретних обставин, має право врахувати всіх повнолітніх дітей батьків незалежно від того, пред’явлена вимога до всіх дітей, одного або кількох з них.
Самі діти не мають права звертатися до інших дітей з вимогою сплачувати аліменти на батьків, бо законодавство не містить норм, які дають їм таке право. Його мають лише батьки, які можуть вимагати надання утримання від однієї дитини або від усіх дітей, і не залежить від думки інших дітей із цього питання. Також інші діти , як і батьки, не мають права звертатися за стягненням раніше витрачених ними коштів на утримання батьків та додаткових витрат, якщо хтось із дітей такого утримання не надав, бо законодавством не передбачено можливості стягнення за минулий період.
Відповідно до ст..205 СКУ суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного становища сторін. Визначаючи розмір аліментів та додаткових витрат, суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред’явлено позов про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Таким чином , для визначення розміру аліментів суд має детально розібратися у матеріальному становищі як батьків, так і всіх дітей, щоб чітко визначити, яка сума задовольнить реальну потребу батьків. Окрім того, має враховуватися і сімейне становище дітей, щоб розмір аліментів на батьків давав змогу належним чином забезпечувати потреби сім`ї відповідача.
Начальник управління юстиції Наталія Сирота
